Словарь української мови (1924)/дубити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Д
дубити
Берлін: Українське слово, 1924

Ду́бити, блю, биш, гл. 1) Драть, сдирать (о деньгахъ). Суча жидова за кожну службу по півдесятка злотих дубить. Сніп. 18. 2) Вымачивать сукно въ отварѣ ольховой коры. Шух. I. 152. Дубить, выдѣлывать кожу. Вх. Лем. 412.