Словарь української мови (1924)/дубина
| ◀ дубило | Словарь української мови Д дубина |
дубити ▶ |
|
Дуби́на, ни, ж. 1) Дубовое дерево. Сюди туди дубину стрепену, — посипались жолудочки в пелену. Чуб. III. 176. От кріпка дубина, — сокира як од заліза одскакує. Харьк. 2) Дубовый лѣсъ. Сим. 26. КС. 1883. I. 34. Ой з-за гори високої та з зеленої дубини ідуть ляхи на три шляхи за півтори милі. Нп. Як були ми молодими, то ходили по дубині у червоних запасках і сивизна на висках. Ном. № 8709. 3) Дубовая палка. От козаки до його з дубинами. ЗОЮР. 284. Ум. Дуби́нка, дуби́нонька, дуби́ночка. Грин. III. 682. Сим. 26. Між дубинки та ліщинки шматок шкуратинки. Ном., стр. 301, № 379. Ой піду я в дубиноньку спати. Млр. л. сб. 346. Пойду в ліс, вирубаю дубинку. Ном., стр. 295, № 155.