Словарь української мови (1924)/жак
| ◀ жайворонячий | Словарь української мови Ж жак |
жаків ▶ |
|
Жак, ку и ка, м. 1) Расхищеніе, грабежъ, расхватъ. На жак кидати. 2) Работа всѣмъ обществомъ при условіи, что каждый получаетъ добываемаго продукта (напр. сѣна при косьбѣ общественнаго сѣнокоса) столько, сколько за одинаковое для каждаго время успѣетъ добыть. Косять, було, так: от як поспіє трава.... осавула.... з вечора того дня, що мається буть косовиця, дає повістку.... Тоді вже годі висипаться.... Инчий летить чуть світ на громадський жак.... Кожний норовив так справить косу як бритву, щоб не треба було вже завтра клепать, бо там так: одвихнись на саму малу годину, вже й програв, звичайно, як на жаку. Драг. 243. 3) Школьникъ, бурсакъ. К. ПС. 70. А такъ какъ школьники въ то же время и пѣли въ церковномъ хорѣ, то отсюда у лемковъ жак — церковный пѣвчій. Вх. Лем. 413. Отсюда-же и выраженіе: би́тий жак — бывалый человѣкъ, тертый калачъ. О, то битий жак! Ном. № 5704. Продасть і викупить і гроші пощитає (битий жак). Ном. № 13740. 4) Рыболовный снарядъ, разновидность я́тіра. Жак на обручах, крил сажень два, три п'яла на крило. — Жак-полежак: положить (його рибалка), а сам і ляже спать, а за сіткою вже не буде спать. Черн. Губ. Вѣд. 1853, № 9, стр. 62. 5) Насѣкомое = Бомок. Вх. Пч. I. 7.