Словарь української мови (1924)/жених
| ◀ женитися | Словарь української мови Ж жених |
женихання ▶ |
|
Жени́х, ха́, м. Молодой человѣкъ, ухаживающій за дѣвушкой и пользующійся ея взаимностью; это названіе имѣетъ мѣсто только до формальнаго сватовства, послѣ котораго онъ называется уже молодим. Жалуй мене, подружечко; жених покидає. — Не журися, подружечко, — рута зелененька, — сей покине, другий буде, ще й од сього кращий. Мил. 81. А я тобі, подружечко, жениха дарую. — Брешеш, брешеш, подружечко, як ти подаруєш, що ти його вірно любиш і з ним помандруєш. Мил. 79. Мій первий женише! Мил. 68. А дівчина листи пише: приїдь, приїдь, мій женише. Чуб. III. 466. Ум. Жени́ше́нько, женишо́к. Стривай, мати, погуляю: женишки настигли. Чуб. V. 10. Ой то мені женишенько, що три годи ходить. Мил. 72. Ув. Жениши́ще.