Словарь української мови (1924)/забуртити

by Борис Грінченко

◀ забуртатися

Словарь української мови Борис Грінченко З забуртити

забурувати ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Забурти́ти, рчу́, ти́ш, гл. 1) Забить, засыпать, залѣпить. Вікна забуртило (снігомъ), — нічого не видко. Мнж. 130. 2) Воткнуть, вонзить. У серце ніж забуртила. АД. I. 304.