Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/забуртити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
забуртити
Берлін: Українське слово, 1924

Забурти́ти, рчу́, ти́ш, гл. 1) Забить, засыпать, залѣпить. Вікна забуртило (снігомъ), — нічого не видко. Мнж. 130. 2) Воткнуть, вонзить. У серце ніж забуртила. АД. I. 304.