Словарь української мови (1924)/завідця
| ◀ завідувати | Словарь української мови З завідця |
завідь ▶ |
|
За́відця, ці, м. Завѣдывающій, руководитель; подрядчикъ. Властитель такого ліса наймає собі за́відцю — чоловіка, який би усю роботу у лісі (рубати ліс) на себе перебрав; завідця годить собі леґінів. Шух. I. 173.