Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/заживок

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
заживок
Берлін: Українське слово, 1924

Зажи́вок, вку, м. 1) Зародышъ. Пропало просо: морози заживок побили. Луб. у. В єї ще з замолоду заживок (хвороби) у середині, в животі. Черк. у. 2) Питаніе. Як гноювата земля, то корень кращий заживок має, тим хліб добрий роде. Кам. у. 3) Зажитое, заработанное наймомъ имущество. Я не чужу телицю взяв, а свою: вона мій заживок. Прил. у. 4) Внутренняя, самая крѣпкая часть снятой съ животнаго кожи, лежащая между наружнымъ слоемъ — ли́чком и внутреннимъ — ніздре́ю. Мнж. 180.