Словарь української мови (1924)/закипати
| ◀ закинути | Словарь української мови З закипати |
закипілий ▶ |
|
Закипа́ти, па́ю, єш, сов. в. закипі́ти, плю́, пи́ш, гл. 1) Закипать, закипѣть. Казаночок закипає. Хата, 6. Закипіло синє море. Шевч. 48. 2) — кро́в'ю. Се́рце кро́в'ю закипа́є. Употребляется для выраженія высокой степени мучительныхъ душевныхъ страданій. Що в козака серце замірає, а в дівчини кров'ю закипає. Чуб. V. 135. 3) Начинать сердиться, разсердиться, разгнѣваться. Закипів же й я тоді: „Да ти, кажу, Якове, говори доладу!“ МВ. I. 107. То же значеніе — гніво́м. Злякаються усі правдиві люде і закиплять гнівом на нечестивих. К. Іов. 38. 4) Так шку́ра на тобі́ й закипи́ть! Будешь вся избита. Г. Барв. 287.