Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/запрягати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
запрягати
Берлін: Українське слово, 1924

Запряга́ти, га́ю, єш, сов. в. запрягти́, жу́, же́ш, гл. Запрягать, запрячь. Учений, а кобили не запряже. Ном. № 6058. Запріг коня вороного та й одвідав. Чуб. V. 661.