Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/запірати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
запірати
Берлін: Українське слово, 1924

Запіра́ти, ра́ю, єш, сов. в. запе́рти, пру́, ре́ш, гл. 1) Запирать, запереть. Скриплять ворітонька — не можу заперти. Чуб. V. 123. Лю́дям губа́ не запе́рта — равнозн. русскому: На чужой ротокъ не накинешь платокъ. Ном. № 6982. 2) Всаживать, всадить (такъ, что трудно вынуть); затаскивать, затащить куда. Запер таки затичку в пляшку. Як поперли сани, то й не знаю, куди б заперли, як би люде не зупинили.