Словарь української мови (1924)/заручати

by Борис Грінченко

◀ заручання

Словарь української мови Борис Грінченко З заручати

заручатися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Заруча́ти, ча́ю, єш, сов. в. заручи́ти, чу́, чиш, гл. 1) Обручать, обручить. А вже ж твою дівчиноньку заручили люде. Чуб. V. 111. 2) Только сов. в. Наставить руки? Примѣръ см. при словѣ заножити.