Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/заставляти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
заставляти
Берлін: Українське слово, 1924

Заставля́ти, ля́ю, єш, сов. в. заста́вити, влю, виш, гл. 1) Закладывать, заложить. Оце кожух заставила та купила борошна. Харьк. 2) Заставлять, заставить, загораживать, загородить. 3) Уставлять, уставить. І стравами столи твої заставить. К. Іов. 80. 4) Заставлять, заставить, принуждать, принудить. Заставила мене мати тонку пряжу прясти. Лавр. 66. 5) Опускать, опустить шлюзный ставень. У лотоках заставочки мельник заставляє. Чуб. III. 178. 6) — діло ким. Поручать, поручить кому дѣло, ставить кого на работу какую нибудь. Въ похорон. причитаніи мать обращается къ умершей дочери: Ким я буду те ділечко заставляти, як тобою заставляла? Мил. 220.