Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/зорити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
зорити
Берлін: Українське слово, 1924

Зори́ти, рю́, ри́ш, гл. Слѣдить глазами за кѣмъ, смотрѣть пристально. Так і біга за їм, так і зорить. Зміев. у. Зорить праведного грішний, щоб зігнати його з світу. К. Псал. 90. Чого зориш на нас очима дико? К. Іов. 33.