Словарь української мови (1924)/калач
| ◀ калатати | Словарь української мови К калач |
калачик ▶ |
|
Кала́ч, ча́, м. 1) Калачъ. За багачем сам чорт з калачем. Ном. № 1423. Чужим діткам дулі, а нашому калачі, щоб спало уночі. Мет. 3. Вип'є коряк меду чи горілки, калачем закусить. К. ЧР. 273. 2) Дѣтская игра, въ которой лежащій внизъ лицомъ ребенокъ, имея на своей спинѣ пальцы сидящих вокруг дѣтей, угадываетъ по счету словъ пѣсни, на чьемъ пальцѣ остановилось кольцо. Чуб. III. 99. Ум. Кала́чик.