Словарь української мови (1924)/калачик

by Борис Грінченко

◀ калач

Словарь української мови Борис Грінченко К калачик

калачити ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Кала́чик, ка, м. 1) Ум. отъ калач. 2) Раст. просвирки, Malva rotundifolia L. ЗЮЗО. I. 128. Воли… пішли собі… і де не вздрять калачики, або ромен і всякий бур'янець, то там і пасуться. Кв. II. 83.