Словарь української мови (1924)/каюк
| ◀ каювати | Словарь української мови К каюк |
каюта ▶ |
|
Каю́к, ка́, м. Родъ лодки; въ различныхъ мѣстахъ различной величины и устройства: на Днѣстрѣ и Днѣстровскомъ лиманѣ до трехъ сажень длины, сдѣланная изъ досокъ, рыболовная лодка. Браун. 19; въ Полтав. г. — килевая лодка изъ цѣльной колоды, поднимающая груза до 30 пуд. Вас. 151; въ Харьк. у. — небольшая рыболовная лодка для одного человѣка. Въ думѣ „Про Кішку Самійла“ каюки́ имѣются у запорожцевъ: когда Самійло Кішка подъѣхалъ къ о. Тендрову на турецкой галерѣ, — тоді козаки у каюки скакали, тую галеру за мальовані облавки брали та на пристань стягали. АД. I. 218. Ум. Каючо́к. Разів з чотирі погребнувся і з каючком причалив. Котл. Ен.