Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/клекотіти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
К
клекотіти
Берлін: Українське слово, 1924

Клекоті́ти, кочу́, ти́ш, гл. 1) Клокотать, бурлить, шумѣть. Смола там в пеклі клекотіла. Котл. Ен. III. 74. Перед їми море миле гомонить і клекотить. Шевч. 62. Оце дудлить, аж у горлі клекотить. Ном. № 14127. 2) Квакать шумно (о лягушкѣ). Жаби клекотять. Чуб. I. 65.