Словарь української мови (1924)/клопотати
| ◀ клопота | Словарь української мови К клопотати |
клопотатися ▶ |
|
Клопота́ти, почу́, чеш, гл. 1) Безпокоить, утруждать, надоѣдать. Не тра стару клопотати: стара знає, кому дати. Ном. № 2711. Та чого тужиш, та чого плачеш, головоньку клопочеш? Гол. I. 131. Ще не час голівку молоденьку на господарстві клопотати, — нехай погуляє дівчиною. МВ. I. 35. Не клопочи́ мені голови́. Не надоѣдай мнѣ! Не приставай ко мнѣ! 2) Озабачиваться о чемъ. Клопочуть нянькою, так я й прийшла.