Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/клюкати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
К
клюкати
Берлін: Українське слово, 1924

Клю́кати, каю, єш, гл. 1) Клевать. Якіл сів на дуба та й клюка. Мнж. 4. 2) Биться (о пульсѣ). Вже жили не клюкають. Ном. № 8233. 3) Выпивать, пьянствовать. Клюкнули вже з ранку добре. К. ЧР.