Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/колодка

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
К
колодка
Берлін: Українське слово, 1924

Коло́дка, ки, ж. Ум. отъ коло́да. 1) Небольшая колода. А-а, котку! не лізь на колодку, бо заб'єш головку. Макс. (1849). 103. Сложенныя у дворовъ на улицѣ бревна обыкновенно служатъ мѣстомъ собранія крестьянъ (преимущественно молодежи) въ праздничный день; поэтому — усі хлопці на колодці, а мого не має. Мет. 10. Гриць… устав з колодки. Г. Барв. 451. 2) Обрубокъ дерева, привязываемый женщиной неженатому мужчинѣ въ понедѣльникъ сырной недѣли; мужчина долженъ волочи́ти коло́дку, пока не откупится. Маркев. 2. О. 1861. X. Свидн. 63. Віддава́ти коло́дку. Обычай, по которому въ день Пасхи дѣвушка, христосуясь, не обмѣнивается съ парнемъ писанкой, а только даетъ ее ему, за что парень долженъ ей найня́ти тане́ць, т. е. музыку къ танцамъ. О. 1861. X. Свид. 60, 62. 3) = Колода 4. Скручують йому руки і забивають у колодку. Левиц. I. 41. 4) = Колода 8. Тутечки у його велика пасіка була, — колодок з двісті. Стор. 56. 5) Ступица въ колесѣ. Рудч. Чп. 250. 6) У кожевниковъ: рукоять шкафи́, скребка для кожъ. См. Шкафа. Шух. I. 253. 7) У гребенщиковъ: часть рога, соотвѣтствующая охвату рукой. Вас. 163. 8) Висячій замокъ. 9) Кадыкъ, головка дыхательнаго горла. Вх. Уг. 246. Ум. Коло́дочка.