Словарь української мови (1924)/колючий

by Борис Грінченко

◀ колюча

Словарь української мови Борис Грінченко К колючий

колючка ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Колю́чий, а, е. 1) Колючій. І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла. Шевч. 387. 2) Легко раскалывающійся. Дуб колючіший, ніж грушина. Волч. у. 3) Рѣзкій. Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча. Котл. Ен.