Словарь української мови (1924)/колючка
| ◀ колючий | Словарь української мови К колючка |
колюшенний ▶ |
|
Колю́чка, ки, ж. 1) Шипъ растенія. Колючка залізла в ногу. 2) Колючее растеніе вообще. Бува і чоловік сьому колючці (будякові) пара. Греб. Прийшов у садок, намостив на дереві колючок і сів на їх. Рудч. Ск. 3) мн. Названіе растеній: Echium vulgare L, Tribulus terrestris L, Xanthium spinosum L. ЗЮЗО. I. 141. Будяки, колючки стремлять на просторі та глуха кропива купчиться. МВ. (О. 1862. I. 96). 4) = Колька. П'ять ніч не спала: колючка колола. Константиногр. у. Я стара людина: або ногу підколю, або колючка нападе, то й опізнюся. Г. Барв. 497.