Словарь української мови (1924)/комірник

by Борис Грінченко

◀ комірне

Словарь української мови Борис Грінченко К комірник

комірницький ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Комі́рник, ка, м. 1) Жилецъ, постоялецъ. Уман. у. Вх. Зн. 27. 2) Сборщикъ пошлинъ на таможнѣ. Ум. Комірниче́нько. Там на долині стоїть дві ялині: там наша пані ягідки рвала, комірниченька ісподобала. Нп.