Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/коник

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
К
коник
Берлін: Українське слово, 1924

Ко́ник, ка, м. Ум. отъ кінь. 1) Лошадка. Під явором коник стоїть, на нім козак молоденький. Мет. 2) Насѣк. Кузнечикъ, Locusta. Вх. Пч. I. 6. В траві ворушився і тріщав цілий мир коників і всяких кузок. Левиц. Пов. 97. 3) Пряникъ или глиняная игрушка въ формѣ коня. І внучатам із клуночка гостинці виймала… А Карпові соловейка та коників пару. Шевч. 112. 4) мн. Родъ узора для вышивокъ на рубашкахъ. Гол. Од. 73. 5) Конская голова, выдѣлываемая какъ украшеніе разныхъ предметовъ, напр., рукояти гуцульскаго ке́лефа. Шух. I. 275. Стіл на ко́никах. Столъ на ножкахъ съ украшеніемъ въ видѣ конской головы? Сим. 227. 6) Часть гончарнаго кру́га: деревянная дощечка, прибитая однимъ концомъ къ скамьѣ, съ выемкой на другомъ концѣ, въ которую входитъ веретено. Вас. 179. 7) Пластинка, вертикально стоящая на каждомъ изъ четырехъ концовъ креста виту́шки, съ загнутыми концами; на ко́ники надѣвается пряжа. Чуб. VII. 410. Вас. 202. 8) Часть ткацкаго станка. См. Верстат. 9) Часть начи́ння. См. Начи́ння 3. 10) мн. Соро́чі ко́ники. Раст. Delphinium consolida. Вх. Пч. I. 10.