Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/кінь

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
К
кінь
Берлін: Українське слово, 1924

Кінь, коня́, м. 1) Конь, лошадь. Коваль коня кує, а жаба й собі ногу дає. Ном. № 2548. Ідуть вони поле, їдуть і другеє, а на третє поле став кінь спотикаться. Мет. 2) Дѣтская игра въ мячъ, когда поймавшій мячъ садится на бросавшаго и кричитъ: продай коня! Каменец. у. О 1861. XI. Свидн. 36. 3) Часть ткацкаго станка. См. Верстат.