Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/котик

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
К
котик
Берлін: Українське слово, 1924

Ко́тик, ка, м. 1) Ум. отъ кіт. Був собі котик та півник та спряглися жить. Рудч. Ск. I. 27. 2) Родъ женской шубки. Зап'яті одинаковими хустками, в одинакових котиках, критих ясно-зеленою матерією, вони були ніби однолітки. Левиц. Пов. 21. 3) Щетка (на ногахъ лошади); задній коготь (у собаки). Желех. Вх. Пч. I. 14. 4) Кусокъ дерна, употребляющійся въ игрѣ, называемой ко́тики. КС. 1887. VI. 484. 5) Цвѣтъ вербы, лозы, ивы. Свячена лоза і котики — ліки од трясці. Ном. № 8401. 6) мн. Glechoma hedoracea L. ЗЮЗО. I. 124. 8) Пузырьки, поднимающіеся со дна пруда, болота. Коли замерза вода, то котики підходять зі дна, то тим і крига як сіль розсипається. Чигир. у. Ум. Ко́тичок. А котичок няв-няв-няв! Рудч. Ск. I. 51.