Словарь української мови (1924)/кремінь
| ◀ кремінчик | Словарь української мови К кремінь |
кремпілець ▶ |
|
Кре́мінь, меню, м. 1) Кремень (минераллъ). 2) Кремень для высѣканія огня. Ой продала дівчина гребінь да купила козакові кремінь. Нп. Я, добродію, був колись кремінь, а тепер і губки не стою. ЗОЮР. Ум. Креміне́ць, кремі́нчик. Лежали губка, кремінець. Котл. Погляділа в гаманець, — аж люлечка й кремінець. Нп. Крешіть, крешіть, кремінчики. Чуб. V. 548.