Словарь української мови (1924)/криж
| ◀ кригнати | Словарь української мови К криж |
крижавка ▶ |
|
Криж, жа́, м. 1) Крестъ. Ой виступала Матір Божая, на крижеві стала. Чуб. I. 161. Кри́жем. Крестообразно. Церква збудована крижем. Лубен. у. То простягнеться крижем, то кулаком в груди себе стосує. Стор. Кри́жем па́дати, кри́жем упада́ти. Падать какъ пластъ. Його мати старенькая крижем упадає. Макс. Оксана в двері: „Вбили! вбили!“ Та й пада крижем. Шевч. 147. 2) Чаще мн. Кри́жі. Крестецъ, поясница. Взяв дід бабу за крижі та повів по хижі. Чуб. V. 1136. Летів ворон… сів у сірого коня на крижі, з крижа на спину, з спини на гриву. Чуб. I. 68. 3) Мѣра въ косую сажень. Подольск. г. Ум. Кри́жик. Виходить мі там золотий крижик, а під тим крижом сам милий Господь. Гол. II. 7.