Словарь української мови (1924)/одинець
| ◀ одиначка | Словарь української мови О одинець |
одиниця ▶ |
|
Одине́ць, нця, м. 1) Единственный сынъ. Грин. II. 306. Оттепер то хоч і вмерти, одинця женивши. Мкр. Н. 2) Одинъ человѣкъ. Г. Барв. 326. Вони хоч проміж себе гуторять, а мені, одинцеві, та й ні з ким. Г. Барв. 202. По оди́нцю. По одиночкѣ, по одному. Сіх ляхів дуків, срібляників по одинцю з хати вивождають. ЗОЮР. I. 320. 3) Дикій кабанъ, волкъ, ходящій въ одиночку. Кіев. г. Вх. Пч. II. 7. Ум. Оди́нчик, оди́нчичок. Чуб. III. 273. Тим я тебе полюбила, що въ батька одинчик. Грин. III. 157.