Словарь української мови (1924)/опука
| ◀ опук | Словарь української мови О опука |
опукий ▶ |
|
Опу́ка, ки, ж. 1) Мячъ. КС. VI. 457. Ки́нутись, упа́сти опу́кою. Стремительно броситься, упасть. Г. Барв. 296. Онилка кинулась до мене опукою. Г. Барв. 211. Опукою з гори — аж вітром зашуміло — орел ушкварив на ягня. Греб. 381. Впала опукою. Мир. ХРВ. 18. 2) Выпуклая, выдающаяся часть, напр. у. бочки. Мнж. 188. 3) Взносъ въ цехъ съ сына цехового, вступившаго въ бракъ. Остер. у.