Словарь української мови (1924)/павич

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
павич
Берлін: Українське слово, 1924

Пави́ч, ча, м. 1) Павлинъ-самецъ. Ручку з ручкою зчепивши, мов павич і пава, йшли із церкви молодії, роду честь і слава. Мкр. Н. 2) мн. Родъ вышивки на женской сорочкѣ. Чуб. VII. 427.