Словарь української мови (1924)/пахнути
| ◀ пахнота | Словарь української мови П пахнути |
пахнучий ▶ |
|
Па́хнути, ну, неш, гл. Пахнуть, издавать запахъ. Пахне бузком, конвалією. Стор. МПр. 80. Щоб твій і дух не пах! Чтобъ тебя здѣсь не было. Ном. № 5142. Гарбузо́м па́хне. Будетъ отказъ на сватовство. І багата, і хороша, хто погляне, — ахне. Пішов би я сватати, та гарбузом пахне. Чуб. V. 37. Дорі́женька па́хне. Предстоитъ въ скоромъ времени дорога. Дощик крапле, чумаченькам дороженька пахне. Чуб. V. 1029. Па́хне земле́ю (від кого). Уже умираетъ. Од неї пахне вже землею, уже й мене не пізнає. Я до попа та до сусіди: привів попа, та не застав — вона вже вмерла. Шевч. 401.