Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/пеня

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
пеня
Берлін: Українське слово, 1924

Пеня́, ні́, ж. 1) Напасть, бѣда. По п'ятінках заробляла, щоб шовкову хустку придбати та сю пеню звязати. Тепер на тебе пеня напала, що не всіх пов'язала. Кв. Така нам лучилася пеня! Як на ту пеню і шати приходять. Оце пеня! 2) Придира, привязчивый человѣкъ. Пеня московська. Чуб. I. 267. 3) Ма́ти на пеню́. Имѣть причину для ссоры. Я з тобою не маю нічого на пеню. Ном. 4) Пеню́ волокти́ на ко́го. Обвинять напрасно, взводить на кого что. Хиба я буду на себе пеню волокти.