Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/поблудити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
поблудити
Берлін: Українське слово, 1924

Поблуди́ти, джу́, диш, гл. Поблудить. Поблудивши по морям, якось і землю видко стало. Котл. Ен. 2) Заблудиться. Не ідіть лугами, бо поблудите. Мил. 220. 3) Ошибиться, напортить въ дѣлѣ. Коби тут не поблудити де в чім. Фр. Пр. 62.