Словарь української мови (1924)/повіряти
| ◀ повірхник | Словарь української мови П повіряти |
повіс ▶ |
|
Повіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. пові́рити, рю, риш, гл. 1) Давать, дать въ долгъ. Вона мене здавну знає, мед-горілку повіряє. Чуб. V. 1033. Шинкарочко молода, повірь меду і вина. Чуб. V. 201. 2) Довѣрять, довѣрить. І наймичка у нас була хороша, а не повіряла (мати дітей) на неї. Г. Барв. 51.