Словарь української мови (1924)/погожий

by Борис Грінченко

◀ погодуватися

Словарь української мови Борис Грінченко П погожий

погоїти ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Пого́жий, а, е. 1) Ясный, чистый, свѣтлый. Не погожа в ставу вода, — летять (утенята) до криниці. Чуб. V. 169. З погожої криниченьки коня напувати. Грин. III. 689. Погожий сояшний день. К. ЧР. II. 41. 2) Благопріятный, попутный (о вѣтрѣ). Погожий вітер дме.