Словарь української мови (1924)/поголити

by Борис Грінченко

◀ погойдуватися

Словарь української мови Борис Грінченко П поголити

поголитися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Поголи́ти, лю́, лиш, гл. Побрить. Він нам поголив голови гладко. Ном. № 675. Лоби́ поголи́ти. Забрить лобъ (въ солдаты). Брати на панщину ходили, поки лоби їм поголили. Шевч. (1883), 388.