Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/погутькало

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
погутькало
Берлін: Українське слово, 1924

Погу́тькало, ла, с. = Пугач. А ворони-старі жони пішли танцювати, а крючище взяв дручище пішов підганяти, а сич на порозі став на сторожі; погутькало упеклося (упилося!), лягло на дорозі. Чуб. V. 1124.