Словарь української мови (1924)/позводити
| ◀ позвіювати | Словарь української мови П позводити |
позводитися ▶ |
|
Позво́дити, джу, диш, гл. То-же, что и звести́, но о многихъ или многомъ. Заходилась тоді смерть біля песиголовців… чисто їх позводила з світу. Драг. 2. Усе наше добро позводив. Г. Барв. 473. Зажив собі Іван спокійненько, позводивши своїх ворогів. Чуб. II. 568.