Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/позвіювати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
позвіювати
Берлін: Українське слово, 1924

Позві́ювати, ві́юю, єш, гл. Свѣять, сдуть (во множествѣ). Із шпилів сніг позвіювало так, що гола земля. Славяносерб. у.