Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/позгонити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
позгонити
Берлін: Українське слово, 1924

Позго́нити, ню, ниш, гл. 1) Согнать съ мѣста (многихъ); согнать въ одно мѣсто. Уже й овець позгонили. Мир. ХРВ. 39. 2) Взогнать (многихъ). Позгонив воли на гору.