Словарь української мови (1924)/позов
| ◀ познущатися | Словарь української мови П позов |
позодягати ▶ |
|
По́зо́в, зву и позо́ву, м. Искъ, тяжба. Не знайду на свічку, а на позов — як біс дасть. Ном. № 7374. Я просив його, щоб без позову зняв комору з моєї землі, так він не слуха. Новом. у. — да́ти, заложи́ти. Возбудить процессъ. Пан возний позов дасть. Котл. Ен. IV. 48.