Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/покрикувати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
покрикувати
Берлін: Українське слово, 1924

Покри́кувати, кую, єш, гл. Вскрикивать; покрикивать. А князь аж синій похожає та сам несмілим наливає та ще й покрикує: віват! Шевч. 326. Вона все покрикує на мене: „Та хутче ж бо, хутче!“ МВ. (О. 1862. III. 38).