Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/полагодити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
полагодити
Берлін: Українське слово, 1924

Пола́годити, джу, диш, гл. 1) Приготовить. Іди ж, іди та поклич мені Галю, а затим сама полагодь рушники. Шевч. 284. 2) Починить, исправить. О. 1861. IV. 62. Зробив колесо або полагодив його. Стор. МПр. 170. Черевики полагодити. Г. Барв. 284. 3) Уладить (спорное дѣло, ссору).