Словарь української мови (1924)/пометати
| ◀ помет | Словарь української мови П пометати |
пометушитися ▶ |
|
Помета́ти, мечу́, чеш, гл. 1) Бросить (во множествѣ). Дрібні листи написала та й на воду пометала. Чуб. V. 948. Всіх турків у Чорнеє море пометали. АД. I. 215. 2) Разорвать на куски. Тілко змій ногу з стремена, так охота (звіри) його і пометала. Мнж. 32. Объ одеждѣ: разорвать, изорвать. Через перелаз упав — жупанину пометав. Грин. III. 665. Изрубить въ куски. Ой як пойду, всієх повоюю, мечом помечу, конем потопчу. Грин. III. 44.