Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/помикати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
помикати
Берлін: Українське слово, 1924

Поми́кати, каю, єш, гл. Расчесать и приготовить для пряденія пеньку или ленъ. Мил. М. 16. На́ тобі круг прядіва: щоб ти його пом'яла, потіпала і в мички помикала. Рудч. Ск. II. 44.

Помика́ти, каю, єш, гл. 1) Порывать, влечь. Не видно моїй хати, тілько видно грушу, туди ж мою помикає що-вечора душу. Чуб. V. 61. 2) Поспѣшить. Вертаєшся було, то наче ззаду чорт доганяє, — так помикаєш. Св. Л. 32.