Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/понаколювати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
понаколювати
Берлін: Українське слово, 1924

Понако́лювати, люю, єш, гл. Наколоть (во множествѣ). Без наперстка шила, та як пальці понаколювала. Пирятин. у.