Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/поночіти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
поночіти
Берлін: Українське слово, 1924

Поночі́ти, чіє, гл. безл. Темнѣть вечеромъ. Уже стало поночіти, як ми рушили додому. Волч. у. Хай ще більш поночіє. Мнж. 190.