Словарь української мови (1924)/поночі

by Борис Грінченко

◀ поноченько

Словарь української мови Борис Грінченко П поночі

поночіти ▶

Берлін: Українське слово, 1924

По́ночі, нар. 1) Впотьмахъ. Святий та божий! свічки поїв, а поночі сидить. Ном. № 176. Поночі ходиш, що вже ся темніє. Чуб. V. 69. 2) Темно. Та й поночі! Не вздриш нічогісінько, хоч око виколи. Кобел. у. На вечір сонце повернуло, поночі йти, — буду коло вас ночувать. Рудч. Ск. I. 211.