Словарь української мови (1924)/понура

by Борис Грінченко

◀ понур

Словарь української мови Борис Грінченко П понура

понурий ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Пону́ра, ри, об. 1) Угрюмый человѣкъ, человѣкъ смотрящій внизъ. Ходив собі понурою. МВ. (О. 1862. I. 71). За ними йшли святі понури, що не дивились і на світ. Котл. Ен. III. 29. Сидить собі як понура, ні на кого й не дивиться. Кв. 2) Въ загадкѣ: свинья. ХС. III. 65.